<< Главная страница

ПАН ТА СОБАКА



Категории Гулак-Артемовський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Казка) На землю злiзла нiч... Нiгде анi шиширхне; Хiба то декуди скрiзь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобi, так темно надворi. Уклався мiсяць спать, нема анi зорi, I ледве, крадькома, яка маленька зiрка З-за хмари вигляне, неначе миш з засiка. I небо, i земля — усе одпочива, Все нiч пiд чорною запаскою хова. Один Рябко, один, як палець, не дрiмає, Худобу панську, мов брат рiдний, доглядає, Бо дарма ïсти хлiб Рябко наш не любив: Ïв за п'ятьох, але те ïв, що заробив. Рябко на панському дворi не спить всю нiчку. Коли б тобi на смiх було де видно свiчку. Або в селi де на опiчку Маячив каганець. Всi сплять, хропуть, А деякi сопуть, Уже i панотець, Прилiзши iз хрестин, до утренi попхався... А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався. Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток: То зазирне в курник, то дейко до свинок, Спита, чи всi таки живенькi поросятка, Iндики та качки, курчатка й гусенятка; То звiдтiль навпростець Махає до овець, До клунi, до стiжкiв, до стайнi, до обори; То знов назад чимдуж, — щоб часом москалi (А ïх тогдi було до хрiна на селi), Щоб москалi, мовляв, не вбрались до комори. Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить, Що сучий син, коли аж в ухах не лящить, Все дума, як би то пiддобриться пiд пана; Не зна ж, що не мине Рябка обрадована! Як гав, так гав, — поки свiнуло надворi; Тогдi Рябко простягсь, захрiп в своïй норi. Чому ж Рябку не спать? чи знав вiн, що з ним буде? Заснув вiн смачно так, як сплять всi добрi люде, Що щиро стережуть добро своïх панiв... Як ось — трус, галас, крик!.. — весь двiр загомонiв: Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликнiте!.. Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажiте? Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом, I знай, дурненький, скалить зуби Та лиже губи. Уже ж, бач, — дума вiн, — не дурне це в дворi Од самоï тобi зорi Всi панькаються коло мене. Мабуть, сам пан звелiв вiддать Рябку печене I, що осталося, варене, За те, що, бач, Рябко всю божу нiч не спав Та гавкав на весь рот, злодiïв одганяв. Цу—цу, Рябко — ще раз сказав один псяюха, Та й хап Рябка за уха! Кладiть Рябка, — гукнув. Аж ось i пан прибiг. Лупiть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батiг! — За що?.. — спитав Рябко, а пан кричить:Чухрайте!Ой! йой! йой! йой! А пан ïм каже: Не вважайте! Не буду, батечку!.. За що ж це честь така?.. Не слухай, — пан кричить, — лупiть, дерiть Рябка!.. Деруть Рябка, мов пiр'я, На галас збiглась двiрня. Що?.. як?.. за що?.. про що?... — не знає нi один.Пустiть!.. — кричить Рябко. — Не будь я песький син, Коли вже вдержу бiльш!.. Рябко наш хоч не бреше, Так що ж? Явтух Рябка, знай, все по жижках чеше.Пустiть, швидчiй, пустiть!.. — пан на весь рот гукнув Та й з хати сам умкнув.Пустiть, — гукнули всi. — Рябко вже вдовольнився!.. Чим, люде добрi, так оце я провинився?.. За що ж глузуєте?.. — сказав наш неборак. — За що знущаєтесь ви надо мною так? За що?.. за що?.. — сказав та й попустив патьоки... Патьоки гiрких слiз, узявшися за боки.За те, — сказав один Рябковi з наймитiв, — Щоб не колошкав ти вночi своïх панiв, За те... але... щось тут... ходiм, Рябко, лиш з хати, Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти: Ходiм, братко, надвiр. Пiшли.Се не пусте, — Сказав Явтух Рябку, — оце тебе за те По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали, Що пан iз панею сю цiлу нiч не спали.Чи винен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурiв?Гай, гай!.. — сказав Явтух. — Рябко! ти знавiснiв; Ти винен, бра Рябко, що нiччю розбрехався; Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся; Ти ж знав: Що хто програв, Той чорта (не тепер на споминки!) здрiмає, Той батька рiдного, роасердившись, програє; Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати: До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати? Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько, Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько. Тепер ти бачиш сам, що мокрим вiн рядном Напався на тебе — i, знай, верзе притьмом: Що грошей вчора вiн проциндрив щось не трохи, Що паню через те всю нiч кусали блохи, Що буцiм вчора вiн грать в карти б не сiдав, Коли б сьогоднiшню був нiч хоч закуняв; Що буцiм ти, Рябко, так гавкав, як собака, Що буцiм по тобi походить ще й ломака; Що, бачся, ти йому остив, надосолив, I, бачся, вiн тебе за те й прохворостив. А бач, Рябко, а бач!.. не гавкай, не ганяйсь; Ляж, хирний, та й мовчи i з паном не рiвняйсь! Чого брехать? нехай наш пан здоровий буде: Вiн сам i без собак сю панщину одбуде. Послухав наш Рябко поради Явтуха.Нехай тяжка йому година та лиха, — Сказав, — що за моє, як кажуть люди, жито Та ще й мене i бито! Коли моє невлад, То я з своïм назад. Чи баба з воза, — що ж? велика дуже вада!.. Кобилi легший вiз, сьому кобила й рада. Отак сердега наш Рябко помiрковавсь, Та й спать на цiлий день i цiлу нiч попхавсь; Заснув Рябко, захрiп, аж ожеред трясеться. Рябку й не сниться, не верзеться, Що вже москалики в коморi й на дворi — Скрiзь нишпорять, мов тут вони й господарi, Що вовк ягнят, а тхiр курчаток убирає. Аж тут i надворi туж-туж усе свiтає.Цу-цу, Рябко!.. — тут всi, повибiгавши з хат. — Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. — гукнули, як на гвалт. А наш Рябко тобi i усом не моргає, Хоч чує, та мов спить i мов недочуває.Тепер-то, — дума вiн, — мiй пан всю нiчку спав, Бо не будив його Рябко i не брехав? Тепер-то вiн менi свою покаже дяку, Тепер уже не втре менi, як вчора, маку... Нехай цуцукають... Мене сим не зведуть, Поки самi сюди обiд не принесуть; Та ще й тогдi, не бiйсь, поскачуть коло мене, Поки вiзьму я в рот хоч страву, хоч печене!Цу-цу!.. — сказав iще Рябковi тут Явтух. — Цу-цу!... — задихавшись, мов з його перло дух. — Ходiм, Рябко!.. —Еге? Ходiм!.. — Не дуже квапся, Сам принеси сюди... — Iди ж хутчiй, не бався!.. Ба, не пiду, Явтух! — Iди, бо кличе пан!.. Сказав та й зашморгнув на шиï вiн аркан. Чешiть Рябка! — гукнув. Аж тут ïх щось з десяток Влiпили з сотеньку киïв Рябку в завдаток. Лупiть Рябка! — кричить тут пан, як навiсний; Рябко ж наш тiльки вже що теплий та живий. Разiв iз шiсть Рябка водою одливали I стiльки ж раз його, одливши, знов шмагали, А потiм перестали. Рябко спитать хотiв, але Рябкiв язик Був в ротi cпутаний, неначе путом з лик, I герготав щось, як на сiдалi iндик. Постiй, — сказав Явтух Рябковi, — не турбуйся, Я правду всю скажу: ото, Рябку, шануйся, Добра своïх панiв, як ока, стережи, Зарання спать не квапсь, в солому не бiжи, Злодiïв одганяй та гавкай на звiрюку. Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми, бач, в науку, Iз ласки, з милостi панiв, Влiпили сотеньок iз п'ять тобi киïв. Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька, I дядину, i дядька За ласку ïх!.. — сказав Рябко тут наодрiз. — Нехай ïм служить бiльш рябий в болотi бiс! Той дурень, хто дурним iде панам служити, А бiльший дурень, хто ïм дума угодити! Годив Рябко ïм, мов болячцi й чиряку, А що за те Рябку? Сяку мать та таку! А до того iще спороли батогами, А за вислугу палюгами, Чи гавкає Рябко, чи мовчки нiччю спить, Все випада—таки Рябка притьмом побить. Уже менi, бачу, чи то туди — високо, Чи то сюди — глибоко: Повернешся сюди — i тута гаряче, Повернешся туди — i там-то боляче! Хоч би я тiсто внiс псяюсi iз дiжею, То б вiн розтовк i ту над спиною моєю. З ледачим все бiда: хоч верть-круть, хоч круть-верть, Вiн найде все тобi хоч в черепочку смерть. 2 декабря 1818 г.
ПАН ТА СОБАКА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация